22 січня 2018
RSS Facebook Twitter Linkedin Digg Yahoo Delicious
Новини

20-річний Дмитро Шелест повернувся із АТО

Посилено займався боксом, створив єдину в Луцьку команду із американського футболу і черлідингу, побачив інший бік революційного Майдану, у 20 років за власним вибором став солдатом і воював у зоні АТО – усе це про лучанина Дмитра Шелеста. Йому лише 20, а проте він пережив, мабуть, більше, ніж багато хто може пережити за усе життя.
Замість вищої освіти обрав службу в армії
Ризик – його постійний супутник. Дмитро переконаний, що жити потрібно так, щоб відчувати неповторність і гостроту кожної миті існування. Так він постійно і чинить. У ранньому віці, обираючи вид спорту, зупинився на боксі. Тренувався посилено та активно, планував йти спортивним шляхом. Але життя склалося інакше – вступив до Волинського технікуму національного інституту харчових технологій на спеціальність агента з організації туризму. Навчався дуже добре, отримав пропозицію вступити до одного із Київських університетів. Проте у якийсь момент відчув у собі сильне бажання йти на службу у лави внутрішніх військ. Можливо, на такий вибір вплинуло те, що і його батько був військовим розвідником, служив у спецназі. Дмитро мріяв стати десантником, прагнув служити у Львові, але згодом пристав на пропозицію служити за контрактом у Луцьку. Потрапив у стрілецьку роту військової частини 1141 у Луцьку.

– Коли читаєш про армію, уявляєш службу – це одне, а коли потрапляєш туди, відчуваєш на собі, що таке армія, що таке дисципліна, – це зовсім інше, – ділиться враженнями Дмитро. – Це зовсім інша реальність, повне переформатування світосприйняття. Не кожен до такого готовий. Мені пощастило зі старшиною, командиром і взводним офіцером, які із перших днів вчили мене, що таке армія, що таке дисципліна, що означає бути справді сильним і витривалим чоловіком. І саме в армії найбільше відчутно, як із хлопчика ти починаєш перетворюватися у чоловіка, рости і фізично, і морально.
Інший бік Майдану
Військовим Діма став ще до Майдану. Він планував будувати військову кар’єру, у майбутньому бачив себе офіцером. Проте революційна ситуація в країні кардинальним чином змінила усі його плани.
Початок Майдану – масові протести, штурм адмінбудівель, революція. Що у цей час мали робити військові, молоді солдати? Підтримуючи простих людей, вони не мали права йти проти вищого командування, опинившись, так би мовити, між двох вогнів. У той час Діму відправили на проходження КМБ до Львівської військової частини 4114. Саме до тієї частини, яку штурмував розігрітий натовп людей, щоб не пропустити військових до Києва, аби вони не захищали владу.
– У Львові мені подобалося, – розповідає Дмитро. – Згодом став замкомом трьох відділень. Я вчився і готувався йти на сержанта. Тоді якраз почалися заворушення на Майдані. А ми опинилися ніби посередині. З одного боку, народ, а з іншого – влада. Влада кинула нас просто. А люди теж не розуміли, що ми не «Беркут», що ми не проти народу, а тільки виконуємо свій громадянський обов’язок.
«Там було справді страшно, вогонь і вода, плюс мороз, бушлати просто плавилися на нас»
– Того злощасного вечора, коли штурмували нашу військову частину, ми прокинулися від звуків пострілів, вибухів, криків. Не розуміли спочатку усієї серйозності ситуації, аж поки до приміщення занесли хлопця, солдата із вогнепальним пораненням. Скупчився натовп, почали штурмувати нашу частину. Тоді головна мета у нападників була просто знищити частину і всіх, хто там був, просто потрапили під гарячу руку. Наш командир добре спрацював, не піддався паніці, підняв усіх, почав шукати вихід. А наша військова частина уже була охоплена вогнем і димом. Ми не одягали протигази, бо знали, що перші поверхи горіли, відтак вони прилипли б до шкіри і довелось би їх потім зрізувати. Понамочували рушники, обгорнули ними обличчя, полишили усе, що було, – телефони, документи, особисті речі. Почали вибігати із палаючої будівлі. Перед очима досі бачу цю картину: розвалений перший поверх, натовп проривається, від лівого КПП нічого не лишилося. Там було справді страшно, вогонь і вода, плюс мороз, бо як не як зима. Бушлати просто плавилися на нас. Дуже багатьох хлопців виносили обгорілими, особливо тих, які стали в оборону. Але натовп був дуже великий. Та й узагалі, як на мене, процесом керували спеціально підготовлені люди, а за ними уже валив розігрітий натовп. Люди не розуміли, що ми ні при чому і просто виконуємо свою роботу. Дуже багато хлопців тоді постраждало, отримали важкі опіки, повистрибували з верхніх поверхів. І, чесно кажучи, більшість постраждалих – це просто діти, які відразу після школи потрапили на строкову службу. І ці діти аж ніяк не були винні у протистояннях влади і народу. Просто така структура внутрішніх військ. Ми нічого не могли зробити. Мені і моїм друзям вдалося тоді вціліти, хоча я отримав серйозне запалення голови, адже була зима, холод, протяги, центральна частина приміщення тоді просто рухнула.
У зону АТО – за власним бажанням
Парадокс, але саме солдати, постраждалі від гніву натовпу в період Майдану, одними із перших відправилися на схід у зону АТО боронити країну від ворога. Серед них був і Діма.
– Коли почалися ці події в Криму, ми думали, що на тому усе й закінчиться, – згадує Дмитро. – Тоді уже відчувалася напруга, адже захоплювали військові частини. А коли почалися заворушення на сході, стало зрозуміло, що Крим був лише початком. Ми як військові розуміли, що назва АТО означає очищення будівель від терористів або ж звільнення заручників. Те, що зараз відбувається у нас на сході, – я б не сказав, що це АТО, це війна.
Багато хто на той час казав, що молодих солдатів посилають напризволяще, але у нас було не зовсім так. Наші командири теж поїхали на схід. Не було такого, щоб казали ніби ти солдат, то їдь, а я лишуся тут. Навіть строковики просилися, хотіли їхати.
Молодих контрактників не охоче брали туди, але мене взяли, бо я виявив бажання із самого початку.
Про перебування в зоні АТО Дмитро згадує неохоче. Зараз він проходить курс реабілітації, а події на сході щоденно відгукуються головними болями і відсутністю сну.
Із щирою теплотою Діма згадує про тих, із ким довелося послужити.
– Ми дійсно були недосвідчені, але хто може навчити воювати? Досвід усе одно приходить саме там. Це треба відчути. Страшно було від усвідомлення того, що ми потрапили на війну. Із нами поїхав наш взводний. У нього була чітка мета – це його країна, і він за свою країну стоятиме до кінця. Вражало те, наскільки ця людина врівноважена, спокійна навіть у найбільш екстремальних ситуаціях. Коли усім було страшно, важко, він виглядав незворушним і спокійним. А ще він сказав нам: «Я вас сюди привіз, я вас усіх і поверну додому». Усі ми живі, хоча багато хто досі лишається там.
Зі мною поїхали також хлопці, молоді бійці, які самі хотіли на схід і ніколи заднього не давали. Їхні позивні – Віллі, Льоня, Саня-пенсіонер. Із такими, як вони, не страшно і на війну йти. З ними просто не засумуєш. Якими б не були обставини, вони уміли підійняти бойовий дух.
«Американський футбол — моя пристрасть»
До служби в армії Діма теж не сидів без діла і не гаяв даремно часу. Коли спробував у Рівному позайматися американським футболом, відчув, що цей екстремальний вид спорту йому до душі. Здобувши певні навички, заснував власну команду в Луцьку. Також впровадив заняття групи підтримки, так званого черлідингу. Зараз команді уже три роки. Діма брав участь у професійних чемпіонатах із американського футболу. У Луцькій команді є спортсмени, які побували в Америці і грали за американський коледж.

– Група підтримки – черлідинг – це не просто танці перед грою. Це вища акробатика. Там дівчата літають просто. Це спортивні екстремальні танці, якими можуть займатися тільки фізично витривали люди.
– Дмитре, що дає американський футбол і черлідинг?
– Характер. Як хлопцям, так і дівчатам. Я вважаю, що це найбільш жорсткий спорт після бойових мистецтв. Він дуже травматичний. Там потрібно повністю викладатися. Бувають періоди, що у нас на кожному тренуванні у когось трапляється перелом. Американський футбол – сильний адреналін, справжні емоції, сила командного духу.
Після одужання Діма планує продовжити займатися американським футболом. Єдина перешкода для розвитку команди – відсутність фінансування. Усі витрати за це досить недешеве задоволення команда бере на себе. Проте хлопці сподіваються на те, що знайдуться люди, які підтримають їхні починання.
Допомагає бійцям на cході
І нині Дмитро не втрачає зв’язку із бійцями, які перебувають на cході. Він допомагає солдатам із організацією і доставкою найнеобхідніших речей, співпрацюючи із Самообороною Майдану. Їжа, одяг, предмети щоденного вжитку – усе потрібне Дмитро відправляє військовим без вагань, знаходячи шляхи та методи.
«Моє нове захоплення – страйкбол»
Нині новим сильним захоплення Дмитра став страйкбол – екстремальна командна військово-спортивна гра.
– Це захоплююча гра, яка викликає ні з чим незрівнянні емоції, – ділиться враженнями Діма. – Вона вчить витривалості і вмінню виживати в екстремальних умовах. Я став учасником луцької команди «Берсерк», де знайшов нових друзів, об’єднаних спільними інтересами. Дуже вдячний усім за те, що прийняли мене, за їхню підтримку і дружнє ставлення.
– Дмитре, чим вас приваблює такий екстремальний спосіб життя?
– Життя одне, і потрібно кожен його день проживати на повну силу, наповнювати змістом.
– Вас змінила війна?
– Дуже. Погляди на життя у мене змінилися і після Майдану. Я зрозумів, що треба діяти, щось робити, не бути пасивним. Життя непередбачуване, ніколи не знаєш, що тебе чекає в майбутньому. Значення має лише те, що ти робиш сьогодні.
– Які висновки зробили для себе від перебування в АТО?
– Це не наша війна. Шкода хлопців, солдатів, офіцерів, які це розуміють і нічого не можуть зробити. Ми їдемо боротися за свою країну, а місцеві жителі, такі ж українці, замість підтримки, нам в спину плюють. Виходить, ми їдемо допомагати людям, які ненавидять нас і все українське. Прості солдати завжди на передовій, і їм потрібно хоча б знати, за що вони воюють, щоденно ризикують своїм життям.

Ольга Бойчук

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Колонка редактора

Życzenia Świąteczne

Написаний Super User вкл Субота, 23 грудня 2017, 19:40
Życzenia Świąteczne

Szczęśliwych , zdrowych pełnych miłości i rodzinnej serdecznej atmosfery , Świąt Bożego Narodzenia ,wspaniałych prezentów pod choinką , życzy- redakcjaMiędzynarodowej Asocjacji Dziennikarzy " 4 Władza "www.4-vlada.org.com.ua (http://www.4-vlada.org.com.ua)

Популярні новини

У футзалі

У футзалі

Два дні поспіль в СРК «Адреналін-Сіті» тривали футбольні бої за кубок «Волинської газети». Змагання – щорічні, відбулися вже вшосте поспіль. Перемогла команда «Каприз» із Торчина Луцького р-ну. І хоча до...

Два турніри - один чемпіон

Два турніри - один чемпіон

Минулого вік-енду фінішували відразу два представницькі турніри. У суботу 11 жовтня відбувся міжнародний турнір пам'яті Сергія Сачковського, а в неділю фінішував «Футзальний ярмарок». Таким чином завершилися усі передсезонні баталії. Тепер...

Останнє на форумі

  • Немає повідомлень для відображення.

Хто на сайті

На сайті 60 гостей та відсутні користувачі

Контакти

43044, м. Луцьк

вул. Ковельська 13/3

тел/факс:  +380332249482

E-mail:  Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.